У галузі трудового права, що часто регулюється застарілим законодавством, іноді можна зустрітися з питаннями, відповідь на які є доволі простою, однак попри все такі питання часто задаються спеціалістами з кадрової роботи, діловодами, більше того часто і працівниками органів державної влади.
Питання, що розглядається, актуалізувалося коли центр зайнятості відмовився ставити на облік працівника, якого було звільнено з формулюванням дати звільнення у такий спосіб «Звільнити з 31 березня». Центр зайнятості зазначив, що вказане формулювання означає, що останнім робочим днем працівника було 30 березня, отже заробітна плата, нарахована за 31 березня – нарахована безпідставно.
Спробуємо розібратися у цьому питанні.
Відповідно до статті 241-1 Кодексу законів про працю – строки виникнення і припинення трудових прав та обов’язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Отже, якщо в наказі на звільнення зазначено: «звільнити з 31 березня…». Працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення. Оскільки строк звільнення починається з 31 березня – наступний за ним день – 1 квітня. Виходячи з вищевикладеного, працівник вважатиметься звільненим з 1 квітня.
Дане твердження підтверджується і п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58., де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи».
Тобто, день звільнення – це останній день, коли працівник перебуває в трудових відносинах з роботодавцем.
Отже, якщо фактично останнім днем роботи було 31 березня (що зазначається в Табелі обліку робочого часу), то цей день вважатиметься днем звільнення працівника.
Відповідно до ст. 47 Кодексу Законів про працю: власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, якщо в наказі на звільнення вказано – «звільнити з 31 березня…». То 31 березня буде вважатися останнім днем роботи працівника, а отже і днем звільнення та днем видачі трудової книжки.
Слід зазначити, що на практиці формулювання «звільнити з…» досить часто викликає неоднозначне тлумачення. Тому для уникнення непорозумінь пропонуємо наступне формулювання:
«Звільнити з 31 березня 2013 року. Останнім робочим днем вважати 31 березня 2013 року».
Висновок: Днем звільнення вважається останній день роботи, а не наступний за ним день. Однак, для уникнення подвійного тлумачення пропонуємо формулювати запис про звільнення наступним чином: «Звільнити з 31 березня 2013 року. Останнім робочим днем вважати 31 березня 2013 року».
Альона Мірко
Юрист ЮК "Дешунін і Партнери"
Опубліковано в "Бухгалтер і Закон".